Педагогіка народного календаря

Українську народну педагогіку умовно поділяють на педагогіку народного календаря, педагогіку народознавства, козацьку педагогіку, українську національну систему виховання. Кожна з цих складових має свою власну концепцію, яка дає змогу розробляти різноманітні програми, посібники, підручники з проблем навчання виховання. Відтак забезпечуються сприятливі умови для розвитку особистості, формування підростаючих поколінь у дусі вірності заповітам батьків, українського патріотизму, загальнолюдських цінностей.

Національна система виховання постійно відтворює і поглиблює емоційно-естетичний, художньо-творчий, модальний та інтелектуальний компоненти свідомості рідного народу, створює умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу – найвищої цінності нації та держави.

Корені національної системи виховання заглиблюються в далеку історію, яка є свідком появи перших принципів, підходів, форм і методів виховної роботи, утвердження пріоритетності етнопедагогіки і народознавства, родинного виховання і сімейних духовних цінностей, формування національної свідомості і духовності.

Українська національна система виховання завжди виступала і виступає як самобутнє культурно-історичне явище, але воднораз є складовою світового і західноєвропейського процесу, що донедавна вкрай заперечувалося радянською педагогічною теорією .

Невід'ємною складовою української народної виховної традиції є звичаї і обряди, пов'язані з народним календарем. Крім народного календаря, звичаї і обряди знайшли своє втілення і в церковному календарі віруючих християн.

Знання змісту згаданих календарів, дотримання традицій, звичаїв і обрядів, які зберегла для нас історія, не тільки збагатить нашу уяву про витоки духовності наших попередників, а й наблизить нас до невичерпного джерела знань, наповнених глибоким духовним, моральним та емоційно-естетичним змістом.

Пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв – це найдорогоцінніший вклад у теорію і практику виховної роботи з учнями сучасної школи. Не знаючи скарбів народної культури, не дотримуючись традицій, звичаїв і обрядів народного календаря, молодь не спроможеться засвоїти народну духовність. Як наслідок, не зможе протиставити власні духовні цінності вплину негативних оточуючих явищ. Знання народного календаря дає змогу уникнути хибних напрямів сучасної цивілізації, пов'язаних з урбанізацією, деекологізацією, розвитком промисловості тощо.

"Народний календар"— це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року. Народні традиції і звичаї адекватно відображають сутність, зміст і характер подій та явиш, у природі, житті, зокрема у трудовій діяльності, побуті і дозвіллі людей.

Український народ споконвіку хліборобський. Протягом століть він виробив велику хліборобську культуру, яка позначилася на його психології, характері, світогляді. В основі народного календаря лежить землеробський (аграрний) календар. Крім цього, розрізняють також церковний календар, календар погоди, родинний календар (у розумінні дат, урочистостей сімейного життя, побуту тощо).

Народний календар місяць за місяцем, тиждень за тижнем, нерідко день за днем передбачає відповідно до конкретних умов даного регіону всі сторони і види хліборобської праці, особливості життя, зміни в природі (це функція календаря як прогностика).

Народний календар — це енциклопедія знань про життя людей праці, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.За віки свого функціонування народний і церковний календарі настільки злилися воєдино, що нині укладають фактично єдиний народний календар. Дати, свята церковного календаря протягом століть органічно "вплелися" в народний календар, національну духовність. Нехтування церковним календарем, штучне вилучення його в народного життя з боку войовничого атеїзму — справа безперспективна, нічого це, крім збіднення народної культури, духовності, не принесло.

Учні (як віруючі, так і невіруючі) мають глибоко знати зміст, духовний потенціал народного календаря. Учитель, вихователь так повинен будувати свою роботу, щоб учням не нав'язувати ні релігійних, ні атеїстичних поглядів, переконань.

У християнській релігії, її звичаях і обрядах, передбачених, церковним календарем, є багато загальнолюдських цінностей. Учитель повинен володіти глибокими знаннями історії релігії, церкви, що дасть змогу всебічно використати виховний потенціал народного календаря.

Традиції, звичаї і обряди річного циклу багатогранні і складні. Наповнені великим ідейно-моральним, емоційно-естетичним змістом. Вони відображають етнічне, суспільно-політичне, культурно-історичне життя народу на різних ступенях розвитку, його багатогранну духовність, якості, які формувалися протягом віків (національний характер, психологію, світогляд тощо).

Українські календарні традиції, звичаї і обряди є тим цементуючим матеріалом, який у віках зберігав нашу національну ментальність. Календарні традиції і звичаї (своєю міццю, ідейно-моральним і емоційно-естетичним багатством перемогли чужі ідеї, впливи сил, які протягом століть прагнули зруйнувати єдність нашого народу, його самобутній національний дух. Пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв — це той найдорожчий скарб, який допоміг вижити нашій нації, зберегтися у віках і нині розвиватися в колі народів світової співдружності.

Вивчення народного календаря, практична реалізація в повсякденному житті його традицій, звичаїв і обрядів дає учням змогу збагачуватися народним світосприйманням і світорозумінням та простежити, як відбувалися в історії зародження, становлення і розвиток світогляду рідного народу.

З часу виникнення народний календар ґрунтується на стійких традиціях матеріального і духовного буття людей праці. Разом із національним розвитком народу відповідно збагачується і календар, його традиції і звичаї. В нові часи виникають і нові потреби у вихованні підростаючих поколінь, в поглибленні духовної культури народу.

Так, в роки Відродження в життя і побут народу входять такі знаменні, ідейно і морально наснажені свята, урочистості, як День Незалежності України (24 серпня), День соборності України (22 січня), Свято Козацької Слави (3—5 серпня) та ін. Широке відзначення сім'ями, навчально-виховними закладами цих дат, урочистостей, в основі яких доленосні події для українського народу, сприя¬тиме тому, що вони стануть національними святами.

Національна школа, яка розвивається, народний календар поповнить такими загальнонаціональними святами як День Знань, свято Квітів, День Матері, День Батька, День Родини, які сьогодні, на жаль, ще не стали всенародними.

Народний календар передбачає і такі дати, урочистості, які мають регіональний характер у зв'язку з певними природними умовами, історичними подіями в минулому, специфічними видами .трудової-діяльності. Так, у регіоні - українських Карпат широко, всенародне відзначається свято — проводи на полонину, коли на весь весняно-літній сезон худоба виганяється на пасовиська в гори.

Вся багатогранна система традицій і звичаїв народного календаря переконує учнів у тому, що її провідна ідея - Людина зі своєю любов'ю до всього живого на землі.

Традиції, звичаї та обряди, які супроводжують дати, свята та інші урочистості народного календаря, передбачають різні види діяльності, зокрема трудової, стиль поведінки, способи харчування (в певні строки календаря), що відповідають біоритмам природи і людини. Це першооснова забезпечення гармонійності між природою та людиною, об'єктивними обставинами та її діяльністю, поведінкою, відчуттям нею комфортності самопочуття, настрою.

Звичаї і обрядність народного календаря найтіснішим чином пов'язані з природою території, на якій історично живуть українці. Виховний потенціал народного календаря виникав і шліфувався у суворій відповідності з фундаментальним принципом природовідповідності виховання що є основоположним у науковій педагогіці.

Український народний календар чітко ділиться за порами року – весна, літо, осінь, зима, має свої святкові іти як релігійного, так і світського змісту, спрямований на певні дії, які приурочені, наприклад, збиранню врожаю, завершенню сільськогосподарських робіт, прославлянню весни тощо .

В далекому минулому народний календар передбачав події, які починались з приходом весни. Це пов'язувалось з оновленням життя, пробудженням природи, активізацією людської діяльності. До весняних свят відносились: зустріч весни (Стрітення), приліт птахів, першої оранки (свято першої борозни), перших сходів та ін.

Святу зустрічі весни присвячувались пісні, танці, ігри, жарти тощо. Це свято любили і відзначали дорослі і діти. Підлітки не тільки споглядали за дійством святково вдягнених, веселих і жартівливих дорослих, а й самі виступали учасниками хороводів, народних танців, дотепних розваг. З старовинних хороводів і танців відомі – "А ми просо сіяли, сіяли", "Огірочки", "Мак", "Льон", "Коноплі" та ін.

Особливою радістю для дітей було свято повернення з вирію птахів. До цього свята хлопчики готували й розвішували шпаківні, дівчатка прикрашали віття ще голих дерев різноколірними стрічками, співали пісень, розказували цікаві історії з життя птахів, заклично звали їх до своїх осель, бажали вити свої гнізда та виводити пташенят. Свято птахів викликало в дітей радість, виховувало почуття турботи за маленьких беззахисних друзів, відповідальність за їх безпеку .

Свято першої борозни характеризувалось своєчасною підготовкою до цієї дати – участю Дорослих та дітей у снігозатриманні, збереженні у ґрунті вологи, внесенню добрив у землю, ремонті сільськогосподарських знарядь тощо. Добре знаючи народний календар, землероби чітко визначали час першої оранки та день сівби. Діти не тільки бачили і навчались в батьків, як це робити, а й поповнювали знання про оволодіння землезнавством та хліборобською справою в школі.

Відзначалось і свято перших сходів. У школах привчали дітей до спостережень за сходами, вчили догляду за посівами, розумінню явищ природи, установленню з нею єдності всього живого, зокрема людини.

До весняних свят відноситься і одне з найбільших релігійних свят християн – Великдень, або Пасхальне свято. Воно пов'язане з випіканням паски, розписуванням і фарбуванням яєць, веселими народними іграми, освяченням в церкві продуктів харчування.

Доброю традицією в народі користувалися і продовжують вшановуватись в наші дні – день пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів. Вшанування пам'яті померлих, спогади про їхні добрі справи, героїчні вчинки виховують у дітей повагу та любов до своїх предків

В умовах незалежної України з'явилась можливість відродити і таке свято, як День Матері. Воно відоме ще задовго до прийняття християнства і було приурочене богині весни, радості, шлюбу, покровительці дівоцтва і материнства. Називалось воно святом Лади. У родинах, навчальних закладах проводиться велика робота з вшанування дівчат, жінок, дружин, матерів як носіїв добра, краси, продовжувачів історії людства.

До літніх свят відносяться – "зелене свято" (Трійця), Івана Купала свято зажинок і обжинок та ін.

Особливо вагомим в сільській місцевості вважається свято Івана Купала, коли природа в своєму розвитку сягає апогею. Це свято чарівної краси, добра, невичерпної фантазії, дотепів, жартів, легенд, пошуку щастя, віри в майбутнє, через яке червоною ниткою проходить народ на пісня, що торкається потаємних схованок серця, душ усіх учасників.

За народним календарем закінчення літа знаменує день Маковія, Першого Спаса (серпень). За народними звичаями, в цей день у храмах освячують воду, квіти, голівки маку. Через тиждень починається другий, або Великий Спас. Це свято називають ще землеробським. В цей день до храмів несуть освячувати овочі, фрукти, гриби, мед тощо.

До осінніх свят відносяться: всенародне свято Знань, День вчителя, свято врожаю, квітів, відроджене свято Покрови Матері Божої та ін.

Не менш цікавими є зимові свята. Деякі з них пов'язані з іменами святих пророків Андрія, Миколая та ін.

У День Андрія дівчата вгадують майбутню долю, ворожать, який буде їхній суджений та чи скоро вийдуть заміж. Наповнення конкретним змістом цього свята (народними жартами, витівками, традиційними ворожіннями) не тільки прикрашають час відпочинку, а й зароджують у присутніх бажання повторити

давню традицію в наступному році, доповнивши її більш дотепними та веселими розвагами .

День Миколая – веселе народне свято, особливо для дітей, яким вночі під подушку кладуть подарунки від Святого Миколая, а ранком повчають дітей бути старанними, сумлінними, слухняними.

Ціла низка свят пов'язана із проводами старого та зустрічами Нового року. Тут обов'язковими є колядки щедрівки, посівання.

Колядки, як писав Іван Франко, радували селян, брали за душу, хвилювали до сліз. "Колядка переносила їхню думку в якийсь світ, близький і рідний їм, а при тім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя. Пісня виповідає простими словами їхні найглибинніші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а я дійсність. Слухаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір'я чисто заметене, хата гарна, світла, в хаті прибрано по-празничному, недостатку нема, а натомість за столом сидять гості, славні та величні на весь світ, і він радий, що може чесно і відповідно прийняти їх. Пісня радує його, глухе почуття дійсних клопотів хоч на хвилю уступає в бік, випливає сльозами, – не гіркими, але такими, ще облегшують душу. Оце й єсть сила і суть поезії".

Втіленням народної духовності є різдвяні свята. Звичаї і обряди, пов'язані з Різдвом, виховують у дітей культуру почуттів і поведінки, повагу до старших, любов до історії рідного краю, всього світу. Різдвяні свята є немов би свідченням того, що є добро і зло, Правда і кривда, Краса і потворність, які завжди знаходяться у запеклому двобої, але ж перемагають у ньому Добро, Правда і Краса Народження Христа, яке відзначають усі віруючі, а також прихильники християнської віри, символізує собою по яву на землі в особі людини Посланця Бога, який покликаний відвернути від людей все зле, простити їм усі гріхи.

До зимових свят належать також Водохрещі та Масляна. Масові народні зимові ігри, забави захоплюють як дорослих, так і дітей. В учнів шкільного віку вони розвивають дотепність, кмітливість, винахідливість, спритність. Добре організована в школі пізнавальна робота заохочує учнів до вивчення народних ігор та забав.

Складовою народного календаря є родинний календар, який включає важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена. Саме родинному вихованню народна мудрість придає пріоритетного значення. Відзначення дня народження кожного члена сім'ї, "срібного ювілею" (25 років з дня одруження), "золотого ювілею" (50 років) та інших сімейних традицій і обрядів зміцнюють сім'ю, викликають найглибші людські почуття, породжують найгуманніші людські стосунки. Народний календар вартий уваги не тільки переліком святкових днів та коротким описом змісту дій учасників свят, а й важливою прогностичною інформацією.

Для кожного учня життєво необхідним є вивчення прогнозуючого потенціалу народного календаря, який стосується змін погоди та народних прикмет і передбачень:

"Тріщи, не тріщи – минули водохрещі", "Горобці в калюжі – на теплу погоду", "Дощ на Зелені святки – будуть великі достатки", "Прийде Влас – з печі злазь" та ін. " та ін.

Глибоке знання і практичне втілення в життя традицій, звичаїв і обрядів нашого народу створює національний колорит, цілісну культурно-історичну життєдіяльність, національну самобутність, які є могутнім стимулятором творчості народу, оригінальним внеском його надбань в світову історію та фундаментальною основою виховання підростаючого покоління.

Презентація "Використання методів ейдетики в початковій школі"

 

Використання методів ейдетики в початковій школі

ВСТУП

Школа — це модель суспільства. Саме від якості шкільного навчання залежить збагачення культурних цінностей. Стрімкий розвиток усіх сфер суспільного виробництва зумовлює збільшення обсягу та підвищення складності навчальною матеріалу практично з усіх шкільних дисциплін. Тому реформування загальної освіти супроводжується введенням нових спеціальних форм організації пізнавальної діяльності, які мають конкретну мету – створити такі умови навчання, за яких би кожен учень успішно навчався, розвивав   свій   інтелект   і   був   готовим   до   творчої самореалізації.

Розвиток  науки   і   техніки   сприяв   появі   нових   форм   навчальної комунікації, новітнім методам розв'язання освітніх завдань. Змінилася і роль учителя з авторитарного транслятора готових ідей на коригування ним інтелектуального   і   творчого   потенціалу   учнів.

На сучасному етапі розвитку освіти велика увага приді­ляється технологіям, які б сприяли розвитку особистості учня і роби­ли б процес навчання цікавим та ефективним.

Однією з таких технологій є ей­детика. Впровадження ейдетичних методів і прийомів сприяє підви­щенню ролі розвивального аспекту навчання, що своєю чергою веде до успішного засвоєння знань, умінь та навичок учнями, дозволяє їм психологічно комфортно та легко здобувати нові знання, отримувати задоволення від реалізації своїх зді­бностей. Використання ейдетичних прийомів сприяє розвитку пам'яті, уяви, творчого мислення та вміння швидко і точно відтворити отри­ману інформацію. Тож учні мають можливість відчувати себе впев­нено у вирі інформації, яку вони отримують під час навчання.

Методи ейдетики спонукають учнів до дослідницької творчої активності, створюють умови для усвідомлення ними матеріалу, узагальнення одержаних знань.  Адже завдяки їй учень стає активним учасником процесу навчання.  

Методи ейдетики допомагають готувати дітей нового покоління, які вміють розмірковувати, спілкуватися, чути та слухати інших. При  запровадженні   цих  методів  знання   засвоюються  набагато краще, адже вони розраховані  не на запам'ятовування, а на вдумливий, творчий процес пізнання світу, на постановку проблеми та її вирішення.

Розділ І.                    Методи ейдетики

1.1 Що таке «ейдетика»? «Ейдос» — з грецької — образ, а ейдетизмом називають вміння кожної людини уяв­ляти будь-що: від улюбленого тістеч­ка та борщу до фізичних і хімічних про­цесів, що відбуваються на Сонці.

Ейдетика — сучасний розділ при­кладної психології, що займається дослідженням цієї дуже цікавої здібності (до речі, до цього здатні не тільки люди, а й тварини).

«Школа Ейдетики» — впорядкова­ний набір методів і вправ, що допо­магають оволодіти осмисленим вико­ристанням своєї уяви для відтворен­ня будь-якої інформації. Автором «Школи Ейдетики» є Ігор Матюгін, док­тор педагогічних наук, професор Ро­сійської Академії Енциклопедій.

1.2 Найважливішим завданням системи освіти є підготовка людини до активної діяльності у різних сферах життя суспільства.

Багатьох педагогів хвилює проблема: як найкраще навчати дитину? На перших етапах навчити основ математики, мови, розвинути и мовлення, пам'ять, мислення та уяву.  Під час навчання вчитель стикається з багатьма проб­лемами:

—       з яким поняттям варто ознайомити дитину, якими шляхами це можна зробити в залежності від її можливос­тей та бажання;

—       у кожної дитини свій стиль пізнання навколишнього. Виникає необхідність врахування різниці в розвитку мис­лення, пам'яті, уваги учнів класу.

Цю важку роботу зробити цікавою значно легше у грі, створюючи, складаючи разом (вчитель та учні) казку, ілюстровану виразними веселими малюнками (спочатку в уяві, а потім самостійно намальовану вчителем, учнями, учнями разом з батьками), подану в цікавій формі, пов'яза­ну з життям та інтересами дітей. Вчителеві треба спря­мовувати роботу думки дітей, інтуїції, уяви на пошук об­разів. Це дозволяє урізноманітнити діяльність школярів, пробудить їхню активність, викликає зацікавленість тим, що вивчається на уроці.

Під час роботи над творчим завданням, розширюється коло залучених людей: вчитель працює самостійно, вчитель працює з учнями, учень — самостійно, учень — з батька­ми, вчитель — з батьками. Йде спільна робота вчителя, дитини та батьків.

Для цього, на мою думку, доречно використати методи ейдетики, які пробуджують активну розумову діяльність кожної дитини, зацікавленої самим процесом навчання, а також надають учневі «інструмент» для швидкої актив­ної обробки навчального матеріалу, його запам'ятовування та миттєвого згадування у потрібний час.

Мета методів ейдетики полягає в тому, щоб створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть методів ейдетики полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної, позитивної взаємодії всіх учнів. Відбувається колективне, групове, індивідуальне навчання, навчання у співпраці, коли вчитель і учні – рівноправні суб’єкти навчання. В результаті організації навчальної діяльності за таких умов створюється атмосфера взаємодії, що дає змогу вчителеві стати справжнім лідером дитячого колективу.

    У навчанні дітей використовуються ейдетичні прийоми на роках математики і використовують їх для:

-       кращого розуміння, суті математичних понять,

-       закономірностей між величинами,

-       для запам'ятовування назв компонентів математич­них дій,

а на уроках мови для:

-       запам'ятовування певних мовних правил,

-       розвитку фонетичного слуху,

-       розвитку мовлення.

Традиційно пропонується учням вивчити матеріал у певному обсязі і пояснюється як це зробити.  Учень може сам обирати потрібний йому метод - «інструмент» для обробки інформації, зручний особисто для нього, при цьому постійною є його розумова діяльність. Не важливо, як ди­тина буде вчити, важливим є досягнення кінцевого резуль­тату - інформація, яку запам'ятав.

Спочатку уроки проходять важко, підготовка до них забирає багато часу. Але згодом все владнається. Велику теоретичну і практичну допомогу у використанні ейдетичних технологій на уроках надають газети „Розкажіть онуку” та  „Початкова освіта”.

Школою ейдетики зібрані і систематизовані, удосконалені 27 методів. Збільшена кількість їхніх варіантів викладачами та слухачами Університету економіки і права КРОК факультету додипломної освіти м. Києва)

Це методами: послідовних асоціацій, зв'язаних асоціацій, фонетичних асоціацій, співзвучності, оживлення, входження, образного мислення, образних гачків, тощо.

1.3   Таємниці «Школі Ейдетики»[1, с. 7].

Таємниця – це не те, що приховане або не висловлене вголос...

Таємниця – це те, про що ми не думали, не чули та не цікавились...

Таємниця перша: уявляйте все, що маєте згадати. Коли ви або ваша дитина дивитеся кіно, читаєте казку чи детек­тив, ви не запам'ятовуєте, що було на початку, а добре усе пам'ятаєте — тобто уявляєте, навіть якщо це серіал.

Таким самим «серіалом» може стати будь-який урок у школі, де актором та ре­жисером є вчитель, або сторінки підручника. Вчитель   перетворює урок   у цікаву виставу. Веселий урок — це величезне досягнення. Людина, яка посміхається, не напру­жена, її думка, уява та пам'ять активно сприймають інформацію і готові відтво­рити ці знання у будь-який момент.

Таємниця друга: не напружуйтеся, сприймаючи інформацію, посміхайтесь від задоволення, що це вам дається з кожним разом легше та ефективніше.

Не лякайтеся складності інформації та не лякайте оточуючих.

Таємниця третя, найважливіша: ми, незалежно від нашого бажання, запам'я­товуємо усе, що бачимо, чуємо та відчу­ваємо. А пригадуємо і, відповідно, знаємо те, що пройшло крізь нашу уяву яс­кравою та цікавою подією. Знаємо тоді, коли відчули задоволення від оволодіння цією інформацією, коли разом з уявою та інформованістю прийшло розуміння та вміння використовувати на­буті знання. Наша чудова пам'ять, що не знає вто­ми, з народження (дехто стверджує, що і раніше) фіксує та дає можливість скори­статись усім, що з'являється у просторі, який ми сприймаємо. Тому й створюють­ся та впроваджуються чудові технології, що дозволяють змалечку навчити дити­ну читати та рахувати.

Про це добре знають небайдужі бать­ки та бабусі, які щодня фіксують неви­мушені досягнення своїх вихованців. Якщо одно-дворічна дитина бачить на оточуючих її предметах написи їх назв, читання стає автоматичним умінням.

На жаль, таким самим автоматичним вмінням стає і агресивне ставлення до оточуючих, приклади якого щодня ди­тина бачить по телевізору, чує від батьків, а пізніше активно пізнає у комп'ютер­них іграх.

Таємниця четверта: наша уява прогно­зує, провокує та визначає нашу поведін­ку і ставлення до навколишнього світу.

Якщо дитина змалку від авторитет­них для неї вихователів чує, що вона дур­на, нетямуща і так далі, то, завдяки своїй уяві, зовнішньою поведінкою та ставлен­ням до своїх можливостей вона повністю відповідатиме тій ролі, яку спровокува­ли дорослі.

Величезна кількість інформації, яку під час ігор відтворює дитина, обумов­лює легкість сприйняття шкільного ма­теріалу. Навчання перетворюється у гру з неодмінно позитивним результатом.

Таємниця п'ята: обов'язкова участь батьків у процесі опанування методикою.   Чомусь батьки вважають, що їхня дитина така сама, як і вони. І якщо вони були відмінниками, то дитина автоматич­но повинна проявляти відповідні якості. Або якщо у шкільному досвіді батьків були негаразди, то й дитину потрібно стимулювати так само, як це траплялось у їхньому дитинстві.

Таким чином виявляється, що бать­ки різні, а результат — однаковий.

 Нервують дорослі, нервує школяр, вчитель фіксує відсутність успіхів, розк­ручуючи конфлікт та ставлячи «діагнози» дітям і батькам. Чим це закінчується (або не закінчується) — ми добре знаємо.

Тому «Школа Ейдетики» рекомендує, а у більшості випадків і примушує батьків на рівні з дитиною опановувати вміння правильно користуватися пам'яттю, співпрацювати у навчанні і взагалі вста­новити дружні стосунки. Бо більшість батьків відчувають себе «начальниками» над дитиною, втрачають контакт, а потім дуже дивуються, чому вона розв'язання своїх проблем шукає поза домівкою.

Розділ ІІ      Використання методів ейдетики на уроках

 2.1  Умови використання методів ейдетики.

На практиці вчителі початкових класів недостатньо уваги приділяють ролі учня на уроці. Більшість дітей залишаються на уроці пасивними і ця пасивність спостерігається протягом багато років шкільного навчання. Вплинути на традиційний процес навчання, підвищити його ефективність, спрямувати його на розвиток особистості учня може використання ейдетичної технології. Для цього потрібно створити такі умови взаємодії, які б психологічно мотивували в учнів потребу висловлюватися щиро і безпосередньо.  Існує  низка умов, які учителеві треба врахувати, при впровадженні методів ейдетики, а саме:

-         виділити час та забезпечити можливості для застосування ейдетичних прийомів;

-         дозволити учням вільно розмірковувати;

-         приймати різноманітні ідеї та думки;

-         сприяти активному залученню учнів до процесу навчання;

-         забезпечити для учнів без ризикове середовище, вільне від негативної оцінки;

-         підтримувати віру у кожного учня в його здатність породжувати свої судження;

-         цінувати міркування учнів   

Це дає вчителям можливість:

-         активізувати мислення;

-         формувати цілі навчання;

-          залучати учнів до плідного обговорення;

-         мотивувати навчання учнів;

-         активно залучати учнів до навчального процесу;

-         стимулювати зміни, міркування про здійснену роботу;

-         розкрити різні точки зору;

-         допомагати учням ставити в, прояви мислення;

-         забезпечити обробки інформації.

Учнів треба вчити на двох рівнях:

1.     необхідно опрацьовувати  зміст, тобто предметний матеріал;

2.     необхідно, щоб учні оволодівали процесом учення, засвоєння змісту.

Розуміючи не лише зміст, а й особливості процесу навчання, учні перетворюються на особистостей, здатних упродовж всього життя відкривати нові ідеї та інформацію і трансформувати її у практичні вміння та навички

2.2         Використання методів ейдетики на уроках.

На уроках української мови  за вимогами програми початкової освіти дитина повин­на вивчити напам'ять певну кількість різножанрових творів, запам'ятати правопис певної кількості словнико­вих слів.

СЛОВНИКОВІ СЛОВА   ( 3 клас)

Мета: удосконалювати навич­ки написання словникових слів; розвивати

зв'язне мовлення, уваж­ність, спостережливість, зорову пам'ять, творче

мислення; вихову­вати культуру мовлення.

Обладнання: малюнки із зобра­женнями словникових слів.

Метод послідовних асоціацій - швидко створити асоціації на кожну одиницю

інформації і зв'язати їх у серію послідовних асоціацій,  відтворити уявний малюнок.

Оголошення теми.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється — ожива,

Як їх почує!... — писав Т.Шев­ченко.

А ось у деяких дітей серце не ожива, а завмира, коли вони чують термін «словникові слова».

—Що означає цей термін?

—Чому завмирає серце?

—Щоб ваше серце не завмирало, сьогодні на занятті ми потре­нуємось запам'ятовувати написан­ня словникових слів за допомогою спеціальних малюнків.

            Розвиток і закріплення знань.

1. Учитель показує малюнок.

2. Учні називають слово, знахо­дять букву, яку слід запам'ятати.

3. За допомогою асоціативного зв'язку учні пов'язують це слово з
наступним (складають розповідь).

4. Учні записують слова у від­повідному порядку, підкреслюють букву, що слід запам'ятати.

5. По черзі учні називають сло­во і букву, пригадують, як вона зображена на малюнку.

6.Учитель показує малюнок (для перевірки).

7.За бажанням діти розказують складені розповіді.

Взимку, ведмідь, метро, бібліотека, диван, космонавт, черевики, очерет, апельсин, верблюд, медаль, каструля, пиріг, асфальт, айстра.

Зразок роботи.

Взимку ведмідь зайшов у  метро. На метро він доїхав до бібліотеки. Там він сів на диван. На дивані вже сидів космонавт.  Він  взував черевики. Черевики були зроблені з очерету. На очереті росли апельсини. Їх  з’ їв верблюд. За це він отримав медаль. З медалі він зробив каструлю. У каструлі виріс пиріг. Але він вийшов твердий, як асфальт.  На  асфальті виросли айстри.

                           Підсумок.

-                   Скільки слів запам’ятали?

-         Чи змогли б більше?

-         Перевіримо це на наступному занятті.[5, с.12]

ПРАВОПИС ЛІТЕРИ Г   (4 клас)

Правильне написання слів можна запам'ятати, склада­ючи уявний «мультфільм». (Метод послідовних асоціацій)

— У своїй уяві намалюємо рядок слів, яскравих образів, діями пов'язуючи між собою двох, що стоять поруч. Вчитель називає ряд необхідних слів.

Ґава, аґрус, Ґелґотати, дзиґа, ґрунт, ґулька, ґанок, ґудзик, ґрати, ґедзь.

Жила ґава. Вона любила смакувати зелений аґрус. Аґрус був дуже кислий, від нього хотілося ґелґотати. Від ґелґотіння, таке воно було зичне, закрутилася дзиґа. Різнокольорова дзиґа побігла по ґрунті. На ньому з'яви­лася малесенька гулька. Вона підстрибнула на ґанок з ба­вовняної тканини, до якого пришили червоного ґудзика. Поруч, щоб ґудзику не було сумно, поклали ґніт. У ньо­го повії нагадували великі грати, за якими жив веселий ґедзь.

ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ  ВІРША

Леся Українка «На зеленому горбочку…»

На зеленому горбочку,

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов маленькая дитинка.

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

Метод піктограм

1 етап — малювання піктограм;

2 етап — зчитування інформації з папірця;

3 етап — зчитування інформа­ції з пам'яті.

Таким чином, на практиці необхідно використовувати методи ейдетики. Так, як вони допомагають вчителеві виконувати поставлені завдання: навчити раціональних методів запам'ятовування (не механічного запам'ятовування — зазубрювання), а щоб інформація була у повному об'ємі і певній послідовності відтворена, коли буде потрібна. Велика увага приділяється не кількості повторень, а якості і швидкості запам'ятовування, враховуючи те, що пам'ять дитини легко фіксує намальовані самою дитиною для себе малюнки, образні картинки, які створюються за її участю на її очах, тобто образи, зорові образи. 

2.3                                               Рекомендації:

1.       Рекомендую вчителям ознайомитися з наробками ейдетичної технології.

Додаток № 1  Виховний захід

                        «Економіку вивчай, права свої добре знай».

Додаток № 2  Природознавство. Мультимедійна презентація

«Погода в рідному краю»  4 клас.

Додаток № 3  Природознавство. Конспект уроку

                       «Що треба знати про природу. Жива і нежива природа».

Додаток № 4  Природознавство. Мультимедійна презентація

                       «Тіла живої і неживої природи» 1 клас.

Додаток № 5  Розклад уроків для 1 класу

2.       Рекомендую вчителям систематично впроваджувати методи ейдетики на уроках протягом навчального процесу.

3.       Рекомендую вчителям опрацювати літературу з даного питання.

Висновки

Сьогодні вчитель сам обирає методи і прийоми як створити в учнів інтерес до навчання. Серед розмаїття педагогічних технологій варто виділити – ейдетичну технологію.

Навчання за допомогою методів ейдетики – це специфічна форма організаційної навчальної діяльності, одна з цілей – забезпечення комфортних умов, за яких кожен учень відчув би свої успіхи, інтелектуальну роботу, продуктивність навчання, виключення домінування однієї думки над іншою.

Призначення навчання за допомогою методів ейдетики полягає  у тому, щоб по – перше, передати знання, по – друге, усвідомити цінність інших людей. Має воно і своє завдання: розв’язання навчальних поведінкових завдань.

Методи ейдетики відіграють важливу роль у сучасній освіті. Їх перевага в тому, що учні засвоюють всі рівні пізнання (знання, розуміння. Застосування. Оцінка), учні свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні займають активну позицію в засвоєнні знань, зростає інтерес в отриманні знань. Значно підвищується особистісна роль вчителя – він виступає як лідер, організатор. Але треба зазначити, що проведення кроків методами ейдетики потребують перш за все, компетентності, його вміння переглянути і перебудувати свою роботу з учнями.

Методи ейдетики дають змогу створити навчальне середовище, в якому теорія і практика засвоюються одночасно, а це дає змогу учням формувати характер, розвивати світогляд, логічне мислення, зв’язне мовлення; виявляти і реалізувати індивідуальні можливості. При цьому навчально – виховний процес організовується так, що учні шукають зв’язок між новими та вже отриманими знаннями; мають змогу зробити «відкриття», формують свої власні ідеї та думки за допомогою різноманітних засобів, навчаються співробітництву. Впровадження ейдетичної технології вимагає від вчителя часових, інтелектуальних і матеріальних зусиль.

Таким чином, використання методів ейдетики в навчанні найкраще реалізовує особистісно орієнтоване навчання, допомагає вчителеві співпрацювати з усім класом, з кожним учнем і учнями між собою.

Список використаних джерел

1.           Антощук Є. Таємниці «Школи ейдетики» //  Початкова освіта.-2001.- № 42.- с.7  

2.           Кузнєцова О. М. Методи едейтики на уроках  //  Розкажіть онуку.-2006.- № 17-18.- с.66 - 68

3.           Кузнєцова О.М. Як краще навчити дитину за допомогою методів ейдетики // Розкажіть онуку.- 2007.- № 4.- с.57 – 62

4.           Семенюк Н. Використання методу опорно – буквених піктограм // Початкова освіта.- 2008.- № 2.- с.7 -10  

5.       Синякова О. Вдосконалення орфографічної грамотності засобами ейдетики // Початкова освіта.- 2008.- № 2.- с. 11 - 12