Педагогіка народного календаря

Українську народну педагогіку умовно поділяють на педагогіку народного календаря, педагогіку народознавства, козацьку педагогіку, українську національну систему виховання. Кожна з цих складових має свою власну концепцію, яка дає змогу розробляти різноманітні програми, посібники, підручники з проблем навчання виховання. Відтак забезпечуються сприятливі умови для розвитку особистості, формування підростаючих поколінь у дусі вірності заповітам батьків, українського патріотизму, загальнолюдських цінностей.

Національна система виховання постійно відтворює і поглиблює емоційно-естетичний, художньо-творчий, модальний та інтелектуальний компоненти свідомості рідного народу, створює умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу – найвищої цінності нації та держави.

Корені національної системи виховання заглиблюються в далеку історію, яка є свідком появи перших принципів, підходів, форм і методів виховної роботи, утвердження пріоритетності етнопедагогіки і народознавства, родинного виховання і сімейних духовних цінностей, формування національної свідомості і духовності.

Українська національна система виховання завжди виступала і виступає як самобутнє культурно-історичне явище, але воднораз є складовою світового і західноєвропейського процесу, що донедавна вкрай заперечувалося радянською педагогічною теорією .

Невід'ємною складовою української народної виховної традиції є звичаї і обряди, пов'язані з народним календарем. Крім народного календаря, звичаї і обряди знайшли своє втілення і в церковному календарі віруючих християн.

Знання змісту згаданих календарів, дотримання традицій, звичаїв і обрядів, які зберегла для нас історія, не тільки збагатить нашу уяву про витоки духовності наших попередників, а й наблизить нас до невичерпного джерела знань, наповнених глибоким духовним, моральним та емоційно-естетичним змістом.

Пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв – це найдорогоцінніший вклад у теорію і практику виховної роботи з учнями сучасної школи. Не знаючи скарбів народної культури, не дотримуючись традицій, звичаїв і обрядів народного календаря, молодь не спроможеться засвоїти народну духовність. Як наслідок, не зможе протиставити власні духовні цінності вплину негативних оточуючих явищ. Знання народного календаря дає змогу уникнути хибних напрямів сучасної цивілізації, пов'язаних з урбанізацією, деекологізацією, розвитком промисловості тощо.

"Народний календар"— це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року. Народні традиції і звичаї адекватно відображають сутність, зміст і характер подій та явиш, у природі, житті, зокрема у трудовій діяльності, побуті і дозвіллі людей.

Український народ споконвіку хліборобський. Протягом століть він виробив велику хліборобську культуру, яка позначилася на його психології, характері, світогляді. В основі народного календаря лежить землеробський (аграрний) календар. Крім цього, розрізняють також церковний календар, календар погоди, родинний календар (у розумінні дат, урочистостей сімейного життя, побуту тощо).

Народний календар місяць за місяцем, тиждень за тижнем, нерідко день за днем передбачає відповідно до конкретних умов даного регіону всі сторони і види хліборобської праці, особливості життя, зміни в природі (це функція календаря як прогностика).

Народний календар — це енциклопедія знань про життя людей праці, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.За віки свого функціонування народний і церковний календарі настільки злилися воєдино, що нині укладають фактично єдиний народний календар. Дати, свята церковного календаря протягом століть органічно "вплелися" в народний календар, національну духовність. Нехтування церковним календарем, штучне вилучення його в народного життя з боку войовничого атеїзму — справа безперспективна, нічого це, крім збіднення народної культури, духовності, не принесло.

Учні (як віруючі, так і невіруючі) мають глибоко знати зміст, духовний потенціал народного календаря. Учитель, вихователь так повинен будувати свою роботу, щоб учням не нав'язувати ні релігійних, ні атеїстичних поглядів, переконань.

У християнській релігії, її звичаях і обрядах, передбачених, церковним календарем, є багато загальнолюдських цінностей. Учитель повинен володіти глибокими знаннями історії релігії, церкви, що дасть змогу всебічно використати виховний потенціал народного календаря.

Традиції, звичаї і обряди річного циклу багатогранні і складні. Наповнені великим ідейно-моральним, емоційно-естетичним змістом. Вони відображають етнічне, суспільно-політичне, культурно-історичне життя народу на різних ступенях розвитку, його багатогранну духовність, якості, які формувалися протягом віків (національний характер, психологію, світогляд тощо).

Українські календарні традиції, звичаї і обряди є тим цементуючим матеріалом, який у віках зберігав нашу національну ментальність. Календарні традиції і звичаї (своєю міццю, ідейно-моральним і емоційно-естетичним багатством перемогли чужі ідеї, впливи сил, які протягом століть прагнули зруйнувати єдність нашого народу, його самобутній національний дух. Пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв — це той найдорожчий скарб, який допоміг вижити нашій нації, зберегтися у віках і нині розвиватися в колі народів світової співдружності.

Вивчення народного календаря, практична реалізація в повсякденному житті його традицій, звичаїв і обрядів дає учням змогу збагачуватися народним світосприйманням і світорозумінням та простежити, як відбувалися в історії зародження, становлення і розвиток світогляду рідного народу.

З часу виникнення народний календар ґрунтується на стійких традиціях матеріального і духовного буття людей праці. Разом із національним розвитком народу відповідно збагачується і календар, його традиції і звичаї. В нові часи виникають і нові потреби у вихованні підростаючих поколінь, в поглибленні духовної культури народу.

Так, в роки Відродження в життя і побут народу входять такі знаменні, ідейно і морально наснажені свята, урочистості, як День Незалежності України (24 серпня), День соборності України (22 січня), Свято Козацької Слави (3—5 серпня) та ін. Широке відзначення сім'ями, навчально-виховними закладами цих дат, урочистостей, в основі яких доленосні події для українського народу, сприя¬тиме тому, що вони стануть національними святами.

Національна школа, яка розвивається, народний календар поповнить такими загальнонаціональними святами як День Знань, свято Квітів, День Матері, День Батька, День Родини, які сьогодні, на жаль, ще не стали всенародними.

Народний календар передбачає і такі дати, урочистості, які мають регіональний характер у зв'язку з певними природними умовами, історичними подіями в минулому, специфічними видами .трудової-діяльності. Так, у регіоні - українських Карпат широко, всенародне відзначається свято — проводи на полонину, коли на весь весняно-літній сезон худоба виганяється на пасовиська в гори.

Вся багатогранна система традицій і звичаїв народного календаря переконує учнів у тому, що її провідна ідея - Людина зі своєю любов'ю до всього живого на землі.

Традиції, звичаї та обряди, які супроводжують дати, свята та інші урочистості народного календаря, передбачають різні види діяльності, зокрема трудової, стиль поведінки, способи харчування (в певні строки календаря), що відповідають біоритмам природи і людини. Це першооснова забезпечення гармонійності між природою та людиною, об'єктивними обставинами та її діяльністю, поведінкою, відчуттям нею комфортності самопочуття, настрою.

Звичаї і обрядність народного календаря найтіснішим чином пов'язані з природою території, на якій історично живуть українці. Виховний потенціал народного календаря виникав і шліфувався у суворій відповідності з фундаментальним принципом природовідповідності виховання що є основоположним у науковій педагогіці.

Український народний календар чітко ділиться за порами року – весна, літо, осінь, зима, має свої святкові іти як релігійного, так і світського змісту, спрямований на певні дії, які приурочені, наприклад, збиранню врожаю, завершенню сільськогосподарських робіт, прославлянню весни тощо .

В далекому минулому народний календар передбачав події, які починались з приходом весни. Це пов'язувалось з оновленням життя, пробудженням природи, активізацією людської діяльності. До весняних свят відносились: зустріч весни (Стрітення), приліт птахів, першої оранки (свято першої борозни), перших сходів та ін.

Святу зустрічі весни присвячувались пісні, танці, ігри, жарти тощо. Це свято любили і відзначали дорослі і діти. Підлітки не тільки споглядали за дійством святково вдягнених, веселих і жартівливих дорослих, а й самі виступали учасниками хороводів, народних танців, дотепних розваг. З старовинних хороводів і танців відомі – "А ми просо сіяли, сіяли", "Огірочки", "Мак", "Льон", "Коноплі" та ін.

Особливою радістю для дітей було свято повернення з вирію птахів. До цього свята хлопчики готували й розвішували шпаківні, дівчатка прикрашали віття ще голих дерев різноколірними стрічками, співали пісень, розказували цікаві історії з життя птахів, заклично звали їх до своїх осель, бажали вити свої гнізда та виводити пташенят. Свято птахів викликало в дітей радість, виховувало почуття турботи за маленьких беззахисних друзів, відповідальність за їх безпеку .

Свято першої борозни характеризувалось своєчасною підготовкою до цієї дати – участю Дорослих та дітей у снігозатриманні, збереженні у ґрунті вологи, внесенню добрив у землю, ремонті сільськогосподарських знарядь тощо. Добре знаючи народний календар, землероби чітко визначали час першої оранки та день сівби. Діти не тільки бачили і навчались в батьків, як це робити, а й поповнювали знання про оволодіння землезнавством та хліборобською справою в школі.

Відзначалось і свято перших сходів. У школах привчали дітей до спостережень за сходами, вчили догляду за посівами, розумінню явищ природи, установленню з нею єдності всього живого, зокрема людини.

До весняних свят відноситься і одне з найбільших релігійних свят християн – Великдень, або Пасхальне свято. Воно пов'язане з випіканням паски, розписуванням і фарбуванням яєць, веселими народними іграми, освяченням в церкві продуктів харчування.

Доброю традицією в народі користувалися і продовжують вшановуватись в наші дні – день пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів. Вшанування пам'яті померлих, спогади про їхні добрі справи, героїчні вчинки виховують у дітей повагу та любов до своїх предків

В умовах незалежної України з'явилась можливість відродити і таке свято, як День Матері. Воно відоме ще задовго до прийняття християнства і було приурочене богині весни, радості, шлюбу, покровительці дівоцтва і материнства. Називалось воно святом Лади. У родинах, навчальних закладах проводиться велика робота з вшанування дівчат, жінок, дружин, матерів як носіїв добра, краси, продовжувачів історії людства.

До літніх свят відносяться – "зелене свято" (Трійця), Івана Купала свято зажинок і обжинок та ін.

Особливо вагомим в сільській місцевості вважається свято Івана Купала, коли природа в своєму розвитку сягає апогею. Це свято чарівної краси, добра, невичерпної фантазії, дотепів, жартів, легенд, пошуку щастя, віри в майбутнє, через яке червоною ниткою проходить народ на пісня, що торкається потаємних схованок серця, душ усіх учасників.

За народним календарем закінчення літа знаменує день Маковія, Першого Спаса (серпень). За народними звичаями, в цей день у храмах освячують воду, квіти, голівки маку. Через тиждень починається другий, або Великий Спас. Це свято називають ще землеробським. В цей день до храмів несуть освячувати овочі, фрукти, гриби, мед тощо.

До осінніх свят відносяться: всенародне свято Знань, День вчителя, свято врожаю, квітів, відроджене свято Покрови Матері Божої та ін.

Не менш цікавими є зимові свята. Деякі з них пов'язані з іменами святих пророків Андрія, Миколая та ін.

У День Андрія дівчата вгадують майбутню долю, ворожать, який буде їхній суджений та чи скоро вийдуть заміж. Наповнення конкретним змістом цього свята (народними жартами, витівками, традиційними ворожіннями) не тільки прикрашають час відпочинку, а й зароджують у присутніх бажання повторити

давню традицію в наступному році, доповнивши її більш дотепними та веселими розвагами .

День Миколая – веселе народне свято, особливо для дітей, яким вночі під подушку кладуть подарунки від Святого Миколая, а ранком повчають дітей бути старанними, сумлінними, слухняними.

Ціла низка свят пов'язана із проводами старого та зустрічами Нового року. Тут обов'язковими є колядки щедрівки, посівання.

Колядки, як писав Іван Франко, радували селян, брали за душу, хвилювали до сліз. "Колядка переносила їхню думку в якийсь світ, близький і рідний їм, а при тім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя. Пісня виповідає простими словами їхні найглибинніші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а я дійсність. Слухаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір'я чисто заметене, хата гарна, світла, в хаті прибрано по-празничному, недостатку нема, а натомість за столом сидять гості, славні та величні на весь світ, і він радий, що може чесно і відповідно прийняти їх. Пісня радує його, глухе почуття дійсних клопотів хоч на хвилю уступає в бік, випливає сльозами, – не гіркими, але такими, ще облегшують душу. Оце й єсть сила і суть поезії".

Втіленням народної духовності є різдвяні свята. Звичаї і обряди, пов'язані з Різдвом, виховують у дітей культуру почуттів і поведінки, повагу до старших, любов до історії рідного краю, всього світу. Різдвяні свята є немов би свідченням того, що є добро і зло, Правда і кривда, Краса і потворність, які завжди знаходяться у запеклому двобої, але ж перемагають у ньому Добро, Правда і Краса Народження Христа, яке відзначають усі віруючі, а також прихильники християнської віри, символізує собою по яву на землі в особі людини Посланця Бога, який покликаний відвернути від людей все зле, простити їм усі гріхи.

До зимових свят належать також Водохрещі та Масляна. Масові народні зимові ігри, забави захоплюють як дорослих, так і дітей. В учнів шкільного віку вони розвивають дотепність, кмітливість, винахідливість, спритність. Добре організована в школі пізнавальна робота заохочує учнів до вивчення народних ігор та забав.

Складовою народного календаря є родинний календар, який включає важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена. Саме родинному вихованню народна мудрість придає пріоритетного значення. Відзначення дня народження кожного члена сім'ї, "срібного ювілею" (25 років з дня одруження), "золотого ювілею" (50 років) та інших сімейних традицій і обрядів зміцнюють сім'ю, викликають найглибші людські почуття, породжують найгуманніші людські стосунки. Народний календар вартий уваги не тільки переліком святкових днів та коротким описом змісту дій учасників свят, а й важливою прогностичною інформацією.

Для кожного учня життєво необхідним є вивчення прогнозуючого потенціалу народного календаря, який стосується змін погоди та народних прикмет і передбачень:

"Тріщи, не тріщи – минули водохрещі", "Горобці в калюжі – на теплу погоду", "Дощ на Зелені святки – будуть великі достатки", "Прийде Влас – з печі злазь" та ін. " та ін.

Глибоке знання і практичне втілення в життя традицій, звичаїв і обрядів нашого народу створює національний колорит, цілісну культурно-історичну життєдіяльність, національну самобутність, які є могутнім стимулятором творчості народу, оригінальним внеском його надбань в світову історію та фундаментальною основою виховання підростаючого покоління.